Врешті-решт, історія з тим, що "пропустив рух", зводиться до того, що у тебе ні стратегії, ні впевненості.

Той рівень, на якому треба було входити, ти просто просидів осторонь, а коли ринок уже піднявся на добрий шматок, починаєш тільки й робити, що кусати лікті. І це найнезручніше — бо якщо підеш за трендом, боїшся "стояти на вершині", якщо відкриєш шорт — сумніваєшся, і виходить, що завис у повітрі, ні туди ні сюди.

Ще гірше, коли після однієї такої помилки вся впевненість летить шкереберть. Структура ринку ще тримається, сигнали теж видно, а ти вже нічого не сприймаєш — у голові тільки "скільки б я зараз заробив, якби тоді зайшов". Суб'єктивні емоції беруть верх, а технічний аналіз стає просто декорацією.

Найгірше — коли психологічний захист повністю руйнується. Навіть якщо пропущена угода була на маленьку суму, в уяві вона роздувається до "переломного моменту в житті". І далі кожен раз, коли хочеш відкрити позицію, дієш надто обережно, боїшся, що наступна угода буде збитковою. В результаті, чим більше боїшся, тим менше дій, і повністю потрапляєш у порочне коло.

Знайома ситуація, правда?