Справа з Лань Чжаньфеєм зовсім не є "підставою" в класичному сенсі. Такі дрібні афери навіть не дотягують до порогу справжньої небезпеки. Те, що справді змушує відчувати холод по спині — це зріла чорна індустрія з "економікою на лезі ножа". Ти думаєш, що вони заробляють на спокусах, а насправді вони заробляють на страху, насильстві та доказовій базі, проти якої неможливо чинити опір. Ти вважаєш, що це примітивне шантажування декількома компрометуючими фотографіями, але насправді ці люди дістають ножі, змушують підписувати документи, беруть зразки слини, волосся, примушують до здачі біоматеріалів. Це не шантаж, це підготовка до подальшого шантажу, відмивання грошей через фальшиві докази, створення ланцюга підстав — це повноцінний промисловий злочинний процес. Будь-яке "розпусне невезіння" у цій історії виглядає наївно й смішно.
Найголовніше — так зване "слухатися, щоб вижити" — це не художній перебільшення, а галузеве правило. Чорна індустрія не спокушає, а працює так, щоб ти ніколи не зміг довести свою правоту. Голі фото — це лише реквізит, ДНК — це козир, а психічний злам — основний продукт. На жаль, суспільна думка завжди вірить у найпростішу версію — "чоловік піддався спокусі, сам винен", бо людям легше споживати легкі плітки й не хочеться визнавати, що справжній світ набагато страшніший, ніж здається.
Тому в інтернеті так люблять пояснювати це як "самоінсценування", глузувати, зловтішатися — це закономірно для людської природи: що складніше правда, то менше людей хоче її зрозуміти, чим жорстокіша реальність, тим більше її намагаються заглушити сміхом. Але достатньо запам'ятати просте правило: якщо людина не наважується спати вночі, ховається в готелі, боїться вийти з номера й зрештою тікає до посольства по допомогу — це вже не про амурні справи, це вже інстинкт виживання.
Справжня небезпека не в тому, що трапилося з Лань Чжаньфеєм, а в тому, що суспільство досі звикло пояснювати злочини через призму розваг. Справжня абсурдність не в самій події, а в тому, що складна й жорстока реальність завжди автоматично знижується до жарту у суспільній свідомості.
Факт у тому: ти думаєш, що це любовний скандал, а насправді це бізнес на лезі ножа; ти думаєш, що він просто втратив репутацію, а він ледь не втратив життя.
Переглянути оригінал
Ця сторінка може містити контент третіх осіб, який надається виключно в інформаційних цілях (не в якості запевнень/гарантій) і не повинен розглядатися як схвалення його поглядів компанією Gate, а також як фінансова або професійна консультація. Див. Застереження для отримання детальної інформації.
Справа з Лань Чжаньфеєм зовсім не є "підставою" в класичному сенсі. Такі дрібні афери навіть не дотягують до порогу справжньої небезпеки. Те, що справді змушує відчувати холод по спині — це зріла чорна індустрія з "економікою на лезі ножа". Ти думаєш, що вони заробляють на спокусах, а насправді вони заробляють на страху, насильстві та доказовій базі, проти якої неможливо чинити опір. Ти вважаєш, що це примітивне шантажування декількома компрометуючими фотографіями, але насправді ці люди дістають ножі, змушують підписувати документи, беруть зразки слини, волосся, примушують до здачі біоматеріалів. Це не шантаж, це підготовка до подальшого шантажу, відмивання грошей через фальшиві докази, створення ланцюга підстав — це повноцінний промисловий злочинний процес. Будь-яке "розпусне невезіння" у цій історії виглядає наївно й смішно.
Найголовніше — так зване "слухатися, щоб вижити" — це не художній перебільшення, а галузеве правило. Чорна індустрія не спокушає, а працює так, щоб ти ніколи не зміг довести свою правоту. Голі фото — це лише реквізит, ДНК — це козир, а психічний злам — основний продукт. На жаль, суспільна думка завжди вірить у найпростішу версію — "чоловік піддався спокусі, сам винен", бо людям легше споживати легкі плітки й не хочеться визнавати, що справжній світ набагато страшніший, ніж здається.
Тому в інтернеті так люблять пояснювати це як "самоінсценування", глузувати, зловтішатися — це закономірно для людської природи: що складніше правда, то менше людей хоче її зрозуміти, чим жорстокіша реальність, тим більше її намагаються заглушити сміхом. Але достатньо запам'ятати просте правило: якщо людина не наважується спати вночі, ховається в готелі, боїться вийти з номера й зрештою тікає до посольства по допомогу — це вже не про амурні справи, це вже інстинкт виживання.
Справжня небезпека не в тому, що трапилося з Лань Чжаньфеєм, а в тому, що суспільство досі звикло пояснювати злочини через призму розваг. Справжня абсурдність не в самій події, а в тому, що складна й жорстока реальність завжди автоматично знижується до жарту у суспільній свідомості.
Факт у тому: ти думаєш, що це любовний скандал, а насправді це бізнес на лезі ножа; ти думаєш, що він просто втратив репутацію, а він ледь не втратив життя.